На сьогодні «газове» законодавство ЄС стосується трьох основних питань: (1) забезпечення функціонування внутрішнього ринку природного газу ЄС; (2) забезпечення взаємозв'язку мереж транспортування природного газу в рамках ЄС; (3) забезпечення ЄС поставками природного газу. Об'єднує їх кінцева мета - побудова єдиного енергетичного ринку ЄС, в якому в повному обсязі реалізовано основоположні свободи та забезпечено вільну конкуренцію.Сучасне «газове» законодавство ЄС бере початок у другій половині 80-х рр., коли розпочалася практична реалізація реформ, запроваджених Єдиним європейським актом 1986 р. з метою побудови внутрішнього ринку ЄС.

 Не зважаючи на певні досягнення, станом на сьогодні, реформування ринку природного газу все ще не закінчене. Остаточне формування єдиного ринку природного газу планується завершити в 2014 році.

Ухвалення спеціального «газового» законодавства Співтовариства було ініційоване в 1986 р., коли Рада Міністрів прийняла резолюцію, що визначала цілі Співтовариства у сфері енергетики до 1995 р.  і, зокрема, передбачала «більшу інтеграцію, вільну від бар'єрів на шляху торгівлі, внутрішнього ринку енергії з метою покращення безпеки поставок, зменшення витрат і покращення економічної конкуренції».

Газові ринкові реформи ЄС та їх законодавче наповнення може бути розділено на 4 етапи. В їх основу покладені 3 енергетичні пакети.

Реформування ринку газу в Європі (лібералізація) має на меті знизити ціни для споживачів газу та залучити інвестиції в його видобування та розбудову газотранспортної системи. Досягти таких результатів планували шляхом збільшення конкуренції в сфері збуту, видобування та забезпечення безумовного доступу третіх сторін (ДТС) до газотранспортної та газорозподільної систем.

Директивою 98/30/ЄС ("Перша газова директива") були започатковані практичні заходи з лібералізації національних газових ринків, спрямовані на всі ланки видобувно-збутового газового циклу. Одночасно запроваджувалася практика постійного моніторингу впровадження зазначених заходів і регулярного звітування ЄК про перебіг лібералізації (Контрольні звіти ЄК).

Виконання Директиви протягом 1999-2003рр. продемонструвало переваги лібералізованих ринків, насамперед, посилення конкуренції та, відповідно - підвищення ефективності їх функціонування, зменшення можливостей для зростання роздрібних цін, підвищення якості обслуговування. Водночас, лібералізація посилила ризики для безпеки постачань, пов'язані з недосконалістю ринкових механізмів, а також - зумовила хвилю злиття і поглинань газових компаній та їх вихід у суміжні сектори ("горизонтальні поглинання"), що створювало ризики звуження конкурентного середовища та посилення тенденцій монополізації ринків.

З'ясувалося, що "Перша газова директива" не повною мірою врахувала ризики лібералізації і проблеми функціонування ринку. Зокрема:

• бракувало конкретних заходів із забезпечення рівних умов для всіх суб'єктів ринку та усунення ризиків зловживання домінуючим становищем з боку потужних вертикально інтегрованих компаній;
• не повною мірою були вирішені питання запровадження недискримінаційних тарифів і захисту прав невеликих споживачів;
• потребувала врегулювання правова колізія між вимогою розділення функцій видобування, постачання і транспортування, з одного боку, і правом власності - з іншого;
• була недооцінена роль довгострокових контрактів у забезпеченні надійності постачань;

Другий енергетичний пакет було спрямовано на усунення зазначених вище недоліків. Однак, не всі запропоновані ним заходи видались  ефективними.

Так, «Друга газова директива» встановлює, що розділення функцій видобування, постачання і транспортування не означає зобов'язань відокремлення прав власності на активи газотранспортної системи від вертикально-інтегрованої компанії. Таке положення директивного документа, по-перше, не усунуло зазначену вище правову колізію, по-друге, воно може свідчити про значний вплив потужних європейських енергетичних концернів на уряди держав-членів ЄС, внаслідок чого Європарламент змушений був на цьому етапі відмовитися від ідеї повного розділення функцій шляхом виведення активів.

Тому, не дивлячись на значний прогрес у справі лібералізації ринків газу, рівень конкуренції був недостаній, ринки в більшості залишались національними (регіональними), з порівняно невеликими обсягами транскордонної торгівлі. Оптові ринки газу та електроенергії розвивались повільно поряд зі збереженням високих цін та обмеженням пропозиції для споживачів.

З цієї причини, в 2005 р. Єврокомісія почала дослідження енергетичного сектору для визначення перепон, що запобігають розвитку конкуренції на цих ринках за підсумками якого було запропоновано «третій енергетичний пакет». Єврокомісія та Рада міністрів ЄС розраховували припинити збільшення компаній шляхом прямого адміністративно-законодавчого тиску. Планувалось примусово розділити вертикально-інтегровані енергетичні компанії, але Європарламент дану пропозицію Єврокомісії 9 липня 2008 року відхилив.Рада міністрів запропонувала у другому читанні Європарламенту  10 жовтня 2008 року компромісну схему, яка, зберігаючи газопроводи у власності енергетичних компаній, вводить особливі умови роботи їх підрозділів, що відповідають за інфраструктуру.

Одночасно, Європарламент проголосував за запропоновану Єврокомісією норму, за якою треті країни не можуть контролювати в ЄС енергетичні магістралі, включаючи газопроводи, якщо вони не є об'єктом особливої міжнародної угоди між ЄС та цією третьою країною.

Наступний розгляд законопроекту гальмувався протидією великих енергетичних компаній. Тільки спровокована Росією газова криза в січні 2009 р., що привела до припинення постачання газу в ЄС, стала поштовхом, який призвів до ухвалення 22 квітня 2009 р.  Європарламентом  та 13 липня 2009 р. Єврокомісією компромісного варіанту «третього енергетичного пакету».

Спочатку передбачалося, що протягом 18 місяців його положення будуть імплементовані країнами-членами, а необхідні для його виконання 24 підзаконні акти, зокрема 24 мережеві кодекси. Потім цей термін декілька разів переносився і на сьогодні метою Єврокомісії є завершення підготовки пакету необхідних для запуску єдиного ринку до 2014 року.

Щодо оцінки стану лібералізації ринків газу на сьогодні ведуться дискусії. Наприклад, компанія «Статойл» говорить про 3-швидкісну лібералізацію європейських газових ринків. Ринки Великобританії, ФРН, Бельгії, Нідерландів та Скандинавських країн вважаються лібералізованими, на проміжному етапі лібералізації знаходяться ринки Франції, Іспанії, Італії, повільною вважається лібералізація в Центральній та Східній Європі.

Натомість Європейська Комісія до Німеччини, Франції та Італії не має претензій щодо виконання законодавчих та нормативних актів ЄС. В січні 2013 року ЄК передали до суду правосуддя ЄС  справи щодо Великобританії, Болгарії та Естонії за неповну імплементацію норм 3 енергопакету.

Таким чином, в рамках описаного законодавчого процесу триває створення об'єднаного енергетичного ринок, зокрема - газового ринків, який до 2015 року повинен охоплювати всі країни-члени ЄС і до якого можуть приєднатися країни, що вступили в Енергетичне Співтовариство. ЄС продовжує реалізацію диверсифікаційних проектів, зокрема газових коридорів «Північ-Південь», які покликані з'єднати інтерконекторами західних сусідів України і забезпечити їм альтернативний шлях постачання газу (в першу чергу, неросійського походження, обминаючи територію України)

 Затягування Україною виконання взятих на себе зобов'язань, зокрема, з реформування газового ринку робить малоймовірним використання цього сегменту співробітництва, зокрема, для отримання фінансування на розвиток та модернізацію з'єднувальної інфраструктури під час наступного фінансового періоду в ЄС 2014-2020 р.р.

В низці країн-членів ЄС проектів розширення існуючих та будівництва нових потужностей зі зберігання газу, що поступово зменшує потенційну важливість українських газосховищ для балансування постачання газу в країни Центрально-Східної Європи та погіршує перспективи такого амбіційного для України проекту, як створення на нашій території центрально-європейського газового хабу.

Після вступу до Енергетичного співтовариства Україна отримала системну основу для реформування ринку газу за європейськими принципами і на сьогодні низка важливих кроків вже здійснена - 2010 року прийнято ключовий закон Про основні засади функціонування ринку природного газу. Прийнято і цілу низку підзаконних актів. Наприклад, відмінено монополію НАК «Нафтогаз України» на реалізацію імпортного газу. НКРЕ затверджено порядок доступу до мереж, прийняло рішення про надання статусу кваліфікованих споживачів. Проведено реорганізацію дочірніх компаній НАК «Нафтогаз України»

Але головне завдання - формування конкурентного ринку газу вирішити не вдалося. При цьому ключовою причиною є відсутність узгодженої енергетичної політики, побудованої на ґрунтовно опрацьованих європейських принципах. Наприклад, багато років точиться дискусія навколо реформування НАК «Нафтогаз України», але так і не зрозуміло, яка схема із передбачених в європейському законодавстві буде застосована. При тому що схема ITO, застосована, наприклад польською GAZ System дозволила зберегти вертикально інтегровану структуру Компанії, що на нинішньому етапі було б доцільно.

Подолати цю проблему могла б оновлена енергетична стратегія, але її проект, запропонований Урядом для обговорення також стражає численими неузгодженостями та дисбалансами, особливо що стосується нестиковок між різними розділами. Наприклад в проекті відсутній баланс тепла, що робить неможливим коректний прогноз потреб в газі.  Передбачене в проекті стимулювання розвитку вітрової та сонячної генерації призведе до зростання потреб в газі, що також не передбачено у відповідному розділі.

С.М.Дяченко, секретар Експертної Ради з питань розвитку газової промисловості та ринку природного газу

КРУГЛИЙ СТІЛ
«Шляхи ефективного використання газотранспортної системи України, реверс, транзит, створення східноєвропейського газового хабу».
3 червня 2013 р., м. Київ, вул. Володимирська 54, Президія НАНУ, зал засідань.